ГЛУХІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ В 1917–1924 рр.: МІЖ ДЕРУСИФІКАЦІЄЮ ТА УКРАЇНІЗАЦІЄЮ

Метою дослідження є реконструкція політики дерусифікації та українізації в 1917–1924 рр. на теренах Чернігівщини та роль Глухівського учительського інституту в цьому процесі; методологічну основу роботи складають загальнонаукові (аналіз, синтез, дедукція, індукція, системний підхід) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний) методи й принципи історизму, суб’єктивізму, оптимізації обсягу інформації. Новизна роботи. У статті вперше проаналізовано зміст та кадрове забезпечення українізації Глухівського інституту в 1917–1924 рр. Для повноти розкриття теми в окремих випадках хронологічні межі розширено до другої половини 1920-х рр. Висновки. Установлено, що в 1917 р. Генеральний секретаріат розпочав в освітній сфері політику дерусифікації, яка набувала рис поміркованої українізації у сфері шкільної та університетської освіти. Відповідно до нового курсу восени–взимку 1917 р. керівництво Глухівського інституту вносить зміни в навчальну програму й у закладі починають викладатися курси української мови та літератури. У 1918–1919 рр. кількість українознавчих курсів розширюється за рахунок історії української культури та історії України. Із встановленням радянської влади відбулося корегування політики дерусифікації в освітній сфері, і українознавчі дисципліни викладали тільки для студентів-гуманітаріїв інституту. З’ясовано, що в 1923 р. проголошення курсу коренізації в УСРР створило передумови для подальшого реформування освітянської сфери. На жаль, політика українізації гальмувалася відсутністю достатньої кількості навчально-методичної літератури та добре підготовлених кадрів в інституті. Утім, 1926 р. ситуація істотно покращилася, і курси фізики та біології почали викладати українською мовою. Серед викладачів українознавчих курсів в інституті 1917–1924 рр. варто згадати Д.Г. Онацького, Є.Г. Сагарду, А.В. Кириченка, Т.В. Пашкевич (українська мова та література), В.К. Федоренка (історія).